Портал для пацієнтів

​Проблеми української трансплантології. Частина 2: чому Україна в аутсайдерах?

Трансплантологія – медична галузь, яка стрімко розвивається. Нові технології дозволяють проводити трансплантацію органів більш ефективніше, а прогнози для таких пацієнтів покращуються із року в рік. Та все це не про Україну… Колись ми були одними з піонерів трансплантології, але зараз не в змозі допомогти пацієнтам, які потребують донорських органів. Чому так сталося, і що нам не вистачає для побудови якісної трансплантаційної хірургії.

Презумпція згоди чи пропаганда донорства?

Перша ланка на шляху створення якісної трансплантаційної хірургії – законодавство. Сьогодні в Україні точаться дискусії довкола питання, чи потрібно в країні вводити «презумпцію згоди». Так, в багатьох розвинених країнах діє така норма, яка означає, що людина «по замовчуванню» погоджується на те, аби пожертвувати свої органи у разі передчасної смерті, наприклад, від нещасного випадку (у разі, коли буде зафіксована смерть мозку). В Україні ж діє «презумпція незгоди», що забороняє без попереднього погодження людини, використовувати її органи для трансплантації.

Низка експертів дорікають тим, що саме «презумпція незгоди» і поставила хрест на вітчизняній трансплантології, що просто унеможливлює розвиток цієї галузі. В якості приклада наводять Білорусь, яка після введення «презумпції згоди» зуміла вибитися у світові лідери з трансплантації органів. І сьогодні чимало українців, що потребують трансплантації, звертаються саме до білоруських фахівців.

В той же час є приклади країн, де діє «презумпція незгоди» (наприклад, Німеччина), але рівень трансплантології там на досить високому рівні. В тій же Німеччині досить потужна пропаганда донорства, і сотні тисяч громадян цієї країни за життя стають на облік у якості потенційного донора.

Реєстри донорів і листи очікування

Як можна говорити про розвиток трансплантології в Україні, коли у нас навіть немає листів очікування і реєстру донорів. За світовою практикою, усі пацієнти з трансплантаційними діагнозами мають потрапити до загального Листу очікування. Далі, при відсутності протипоказань та при наявності фінансування хворі мають розподілятися по центрах трансплантації.

Що стосується бази даних тих, хто хоче стати донором, то і такого реєстру в нашій країні не існує. У 2009 році був створений Державний реєстр донорів клітин кісткового мозку, але ефективність цього органу майже нульова. Так, за 8 років свого існування реєстр поповнився лише на 120 осіб, які можуть стати донорами. В той же час ця структура фінансується, і за період 2009-2013 роки на неї було витрачено понад 4 млн. грн. бюджетних коштів.

Читайте також: Критерії вибору надійного банку стовбурових клітин

Інфраструктура, обладнання, кадри

Середня тривалість життя донорської нирки становить 6-7 годин; печінки – 6-24 години; серця – 3 години. Коли помирає людина внаслідок непередбачуваних обставин, то спеціальні служби мають терміново встановити, чи є вона донором, зафіксувати смерть мозку, а вже потім взяти потрібні органи і транспортувати їх до реципієнта. Все відбувається майже як показують у американських фільмах – органи часто доставляють на гелікоптері, аби не втратити найдорогоцінніше – час, який завжди грає проти.

У країнах, де трансплантація органів інтенсивно розвивається, весь процес вибудований на найвищому рівні. До цієї системи задіяні не тільки працівники медичної галузі, а й правоохоронці, страхові компанії, соціальні служби, різні асоціації та інші структури.

Одна з найбільших проблем – відсутність дороговартісної апаратури для фіксації смерті мозку. Фактично, без цього у лікарів зв’язані руки. В Україні майже немає трансплантат-координаторів – спеціалістів, які навчені швидко і оперативно збирати інформацію про донорів, реципієнтів, працювати з родичами пацієнтів, у яких встановили смерть мозку і організовувати такі операції. Це нова медична спеціальність, яку в Україні потрібно створювати, адже функції у таких спеціалістів дуже великі. В нашій країні ніколи не буде трупного донорства, допоки не буде нормально працювати система трансплантат-координації.

Отже, як бачимо, проблеми української трансплантології не тільки і не стільки в законодавстві (презумпція згоди/незгоди), а у відсутності системного підходу до вирішення цієї проблеми. Зокрема, відсутність листів очікування, донорської бази, апаратури для фіксації смерті мозку, а також кваліфікованих трансплантат-координаторів. На вирішення цих проблем потрібна політична воля з боку влади і належне фінансування. За прогнозами спеціалістів, при правильному підході Україна за відносно короткий термін зможе стати одним з лідерів трансплантаційної хірургії. Ми не тільки зможемо задовольнити потреби власного населення у донорських органах, а й зможемо надавати послуги іноземцям, які будуть вкладати гроші у вітчизняну трансплантологію. 

Читайте також: 


Игорь Писаренко
Одна з найбільших проблем – відсутність дороговартісної апаратури для фіксації смерті мозку.

Существующий протокол диагностики смерти мозга требует только наличие обычного диагностического оборудования отделений ИТ - газоанализаторов и допплеров. Другое дело, что их нет. Но это проблемы анестезиологии, а не трансплантации

MTEC 2019 (укр.)
Заповнити заявку на лікування