Запобігання спортивним травмам

Травмою, або пошкодженням, називають вплив зовнішнього чинника на людський організм (механічного, фізичного, хімічного, радіоактивного, рентгенівського випромінювання, електричного струму тощо), який порушує будову й цілісність тканин та нормальний хід фізіологічних процесів.

Залежно від характеру ушкодженої тканини розрізняють шкірні (забої, рани), підшкірні (розриви зв’язок, переломи кісток тощо) та порожнинні (забої з крововиливами, поранення грудної чи черевної порожнини, суглобів) ушкодження.

Пошкодження класифікують як прямі або непрямі залежно від точки прикладання сили. Вони можуть бути одиночними (наприклад, поперечний перелом стегнової кістки), множинними (кілька переломів ребер), поєднаними (перелом кісток тазу з розривом сечового міхура) та комбінованими (наприклад, перелом стегна з одночасним відмороженням стопи).

Механічна дія, що спричиняє ушкодження, проявляється у вигляді стиснення, розтягнення, розриву, скручування або контрудару, внаслідок якого травмується частина тканини, розташована протилежно до місця прикладання сили.

Травми бувають відкриті — з порушенням цілісності покривів, і закриті — коли зміни в тканинах та органах виникають за збереженої шкіри й слизових оболонок.

Класифікація травм

За ступенем тяжкості травми поділяються на тяжкі, середнього ступеня та легкі.

Тяжкі травми – це ушкодження, що спричиняють різко виражені порушення стану здоров’я і призводять до втрати навчальної та спортивної працездатності на понад 30 днів. Постраждалих госпіталізують або тривало лікують у дитячих травматологів-ортопедів у спеціалізованих відділеннях чи амбулаторно.

Травми середньої складності тяжкості – це ушкодження з помітним порушенням функцій організму, які викликають тимчасову втрату навчальної та спортивної працездатності на строк від 10 до 30 днів. Діти зі спортивними травмами середнього ступеня також повинні проходити лікування у дитячих травматологів-ортопедів.

Легкі травми – це ушкодження, що не призводять до значних порушень загального стану та втрати спортивної чи загальної працездатності. До них належать садна, потертості, поверхневі рани, невеликі забої, розтягнення першого ступеня тощо, при яких учням необхідна лише перша медична допомога. Можливе поєднання лікування за призначенням лікаря (до 10 днів) з тренуваннями або заняттями з пониженою інтенсивністю.

Окрім цього, травми ділять на гострі та хронічні.

1. Гострі травми виникають внаслідок раптового впливу травмуючого фактора.
2. Хронічні травми з’являються через багаторазове повторення дії одного й того самого травмуючого фактора на певну ділянку тіла.

Існує також поняття мікротравм. Це ушкодження клітин тканин, що виникають від одноразового або частого впливу, який трохи перевищує фізіологічну межу витривалості тканин і порушує їхню структуру та функцію (наприклад, тривалі навантаження на ще не сформований організм дітей та підлітків).

Іноді виокремлюють надлегкі травми (без втрати спортивної працездатності) та надважкі травми (які призводять до інвалідизації в спорті або мають летальні наслідки).

За видами спортивних ушкоджень забої найчастіше трапляються в хокеї, футболі, боксі, командних іграх, боротьбі та ковзанярському спорті. Пошкодження м’язів і сухожиль часто спостерігаються під час занять штангою, легкою атлетикою та гімнастикою. Розтягнення зв’язок частіше зустрічаються при заняттях штангою, боротьбою, легкою атлетикою, гімнастикою, командними іграми та боксом. Переломи кісток порівняно часто виникають у борців, ковзанярів, велосипедистів, хокеїстів, боксерів, лижників та футболістів. Рани, садна й потертості переважають при велосипедному, лижному, ковзанярському спорті, хокеї та веслуванні. Струс мозку найчастіше діагностують у боксерів, велосипедистів, футболістів та лижників.

За локалізацією в спортсменів частіше уражаються кінцівки, серед яких домінують ушкодження суглобів, зокрема колінного та гомілковостопного. При спортивній гімнастиці переважають травми верхньої кінцівки (70% усіх ушкоджень). Для більшості видів спорту характерні ушкодження нижніх кінцівок, наприклад у легкій атлетиці та лижному спорті (66%). У боксерів часто страждають голова та обличчя (65%), у баскетболістів і волейболістів — пальці кисті (80%), у тенісистів — ліктьовий суглоб (70%), у футболістів — колінний суглоб (48%) тощо. Серед спортивних травм загалом високий відсоток припадає на травми середнього ступеня тяжкості.

Травма — це важке випробування для дитини як фізично, так і психологічно. Навіть за сприятливого лікування тяжка травма у багатьох дітей і підлітків відбиває бажання займатися фізичною культурою та спортом. З іншого боку, 8–10% тяжких ушкоджень закінчуються втратою загальної та спортивної працездатності, тобто приводять до інвалідності.

Чи неминучі травми під час занять фізкультурою й спортом?

Детальне вивчення великої кількості випадків травм у школярів під час занять фізкультурою та спортом протягом 20 років показало, що спортивний травматизм у певній мірі піддається контролю. При упровадженні належних профілактичних заходів кількість спортивних ушкоджень можна звести до мінімуму, особливо середньої тяжкості та тяжкі.

Попередження спортивного травматизму спирається на принципи запобігання ушкодженням з урахуванням особливостей конкретних видів спорту. Окрім загальних організаційно‑профілактичних заходів зі забезпечення безпеки на навчально‑тренувальних заняттях та спортивних змаганнях, у певних видах спорту застосовують специфічні заходи профілактики травматизму, притаманні тільки цьому виду.

Профілактика спортивного травматизму та захворювань

До ключових завдань профілактики спортивного травматизму належать:

• вивчення причин тілесних ушкоджень і їхньої специфіки при різних видах фізичної активності;
• планування заходів для недопущення спортивних травм. Причини спортивних травм: – неправильна організація занять;
• помилки й недопрацювання в методиці проведення тренувань;
• поганий стан місць для занять та спортивного інвентарю;
• недотримання правил лікарського контролю;
• несприятливі санітарно-гігієнічні та метеоумови під час занять;
• порушення правил лікарського контролю, що суттєво впливає на профілактику травм.

Внутрішні чинники, які сприяють спортивним травмам, включають: стан втоми, перевтоми, перетренованість, хронічні осередки інфекцій, індивідуальні особливості організму та можливі перерви у заняттях.

Під час виконання фізичних вправ і занять спортом можуть трапитися різні види травм:

• садна, потертості, рани, забиття, розтягнення, розриви м’яких тканин, вивихи суглобів, переломи та розриви хрящів;
• опіки, обмороження, теплові і сонячні удари;
• непритомність та подібні стани.

У спортивному травматизмі найчастіше уражаються суглоби — 38%; забиття складають 31%, переломи — 9%, вивихи — 4%. У зимовий період травм більше (до 51%), ніж у літній період (21,8%), а у міжсезоння (у закритих приміщеннях) — 27,5%.