Профілактика спортивного травматизму

Пошкодженням, або травмою, називають вплив на організм людини зовнішнього фактора (механічного, фізичного, хімічного, радіоактивного, рентгенівських променів, електрики та ін.), що порушує будову та цілісність тканин, та нормальний перебіг фізіологічних процесів.

Залежно від характеру травмованої тканини розрізняють шкірні (забиті місця, рани), підшкірні (розриви зв’язок, переломи кісток тощо) та порожнинні (забиті місця крововиливи, поранення грудей, живота, суглобів) ушкодження.

Профілактика спортивного травматизму

Пошкодження поділяються на прямі та непрямі, залежно від точки застосування сили. Вони можуть бути одиночними (наприклад, поперечний перелом стегнової кістки), множинними (множинний перелом ребер), поєднаними (перелом кісток тазу з розривом сечового міхура) та комбінованими (перелом стегна та відмороження стопи тощо).

Дія механічного фактора, що викликає пошкодження, проявляється у вигляді стиснення, розтягування, розриву, скручування або протиудару, внаслідок якого травмується ділянка тканини, протилежна до місця дії сили.

Травми бувають відкриті, з порушенням цілісності, і закриті, коли зміна тканин та органів відбувається при непошкодженій шкірі та слизовій оболонці.

Види травм

По тяжкості травми поділяються на тяжкі, середнього ступеня тяжкості та легені.

Тяжкі травми – це травми, що викликають різко виражені порушення здоров’я і призводить до втрати навчальної та спортивної працездатності терміном понад 30 днів. Постраждалих госпіталізують чи тривалий час лікують у дитячих травматологів-ортопедів у спеціалізованих відділеннях чи амбулаторно.

Травми середньої складності тяжкості – це травми з вираженою зміною в організмі, що призвели до навчальної та спортивної непрацездатності на строк від 10 до 30 днів. Діти зі спортивними травмами середньої тяжкості також повинні лікуватись у дитячих травматологів-ортопедів.

Легкі травми – це травми, що не викликають значних порушень в організмі та втрати загальної та спортивної працездатності. До них відносяться садна, потертості, поверхневі рани, легкі забиті місця, розтягнення 1-го ступеня та ін, при яких учня потребують надання першої лікарської допомоги. Можливе поєднання призначеного лікарем лікування (терміном до 10 днів) з тренуваннями та заняттями зниженої інтенсивності.

Крім того, виділяють гострі та хронічні травми.

  1. Гострі травми виникають в результаті раптового впливу того чи іншого фактора, що травмує.
  2. Хронічні травми є результатом багаторазової дії одного і того ж травмуючого фактора на певну область тіла.

Існує ще один вид травм – мікротравми. Це ушкодження, одержувані клітинами тканин у результаті одноразового (чи часто ушкоджуваного) впливу, що трохи перевищує межі фізіологічного опору тканин і викликає порушення їх функцій і структури (тривалі навантаження на неокрепший організм дітей та підлітків).

Іноді виділяють дуже легкі травми (без втрати спортивної працездатності) та дуже тяжкі травми (що призводять до спортивної інвалідності та смертельних наслідків).

Серед видів спортивних пошкоджень забої найчастіше зустрічаються у хокей, футболі, боксі, спортивних іграх, боротьбі, ковзанярському спорті. Пошкодження м’язів та сухожилля часто спостерігаються при заняттях штангою, легкою атлетикою та гімнастикою. Розтягнення зв’язок – перевага при заняттях штангою, боротьбою та легкою атлетикою та гімнастикою, спортивними іграми та боксом. Переломи кісток відносно часто виникають у борців, ковзанярів, велосипедистів, хокеїстів, боксерів, гірськолижників, футболістів. Рани, садна, потертості переважають при заняттях велосипедним, лижним, ковзанярським спортом, хокею, веслуванням. Струс мозку найчастіше зустрічаються у боксерів, велосипедистів, футболістів, представників гірськолижного спорту.

По локалізації пошкоджень у фізкультурників та спортсменом найчастіше спостерігаються травми кінцівок, серед них переважають пошкодження суглобів, особливо колінного та гомілковостопного. При заняттях спортивною гімнастикою найчастіше виникають ушкодження верхньої кінцівки (70% всіх травм). Для більшості видів спорту характерні ушкодження нижніх кінцівок, наприклад, у легкій атлетиці та лижному спорті (66%). Пошкодження голови та особи характерні для боксерів (65%), пальців кисті – для баскетболістів та волейболістів (80%), ліктьового суглоба для тенісистів (70%), колінного суглоба – для футболістів (48%) тощо. Серед спортивних травм, як правило, високий відсоток травм у середньому тяжкому ступені.

Травми – це дитину важке випробування і психологічного, і фізичного плану. Навіть за сприятливого результату важка травма у багатьох дітей та підлітків відбиває бажання займатися фізичною культурою та спортом. З іншого боку, 8-10% важких травм закінчуються втратою загальної та спортивної працездатності, тобто. призводять до інвалідності.

Чи неминучі травми під час занять фізкультурою та спортом?

Докладний аналіз великої кількості травм у школярів при заняттях фізкультурою та спортом протягом 20 років показав, що спортивний травматизм – це певною мірою керований процес. І при організації належних заходів профілактики спортивні травми можна звести до мінімуму, особливо ушкодження середньої тяжкості та тяжкі.

Попередження спортивного травматизму ґрунтується на принципах профілактики ушкоджень з урахуванням особливостей окремих видів спорту. Окрім загальних організаційно-профілактичних заходів забезпечення безпеки на навчально-тренувальних заняттях та спортивних змаганнях в окремих видах спорту існують заходи профілактики спортивного травматизму, властиві лише даному виду спорту.

Профілактика спортивного травматизму та захворювань

Важливими завданнями запобігання спортивному травматизму є:

  • знання причин виникнення тілесних ушкоджень та їх особливостей у різних видах фізичних вправ;
  • розробка заходів щодо запобігання спортивним травмам. Причини спортивних травм: – Неправильна організація занять;
  • недоліки та помилки у методиці проведення занять;
  • незадовільний стан місць занять та спортивного обладнання;
  • порушення правил лікарського контролю;
  • несприятливі санітарно-гігієнічні та метеорологічні умови при проведенні занять;
  • порушення правил лікарського контролю, що має велике значення у профілактиці травматизму.

Існують внутрішні чинники, що викликають спортивні травми – стан втоми, перевтоми, перетренування, хронічні осередки інфекцій, індивідуальні особливості організму, можливі перерви у заняттях.

При заняттях фізичними вправами та спортом можливі різні види травм:

  • садна, потертості, рани, забиття, розтягнення, розриви м’яких тканин, вивихи суглобів, переломи кісток і розриви хрящів;
  • опіки, обмороження, теплові та сонячні удари;
  • непритомність, непритомність тощо.

У спортивному травматизмі відзначається переважно ураження суглобів – 38%, багато забій – 31%, переломи – 9%, вивихи – 4%. У зимовий період травм більше (до 51%), ніж у літній період (21,8%), а у міжсезоння (у закритих приміщеннях) – 27,5%.

EuroMD