Діагностика вірусних гепатитів – методи та цілі проведення досліджень

Запальне захворювання паренхіми печінки найчастіше має вірусну природу виникнення. З урахуванням різновидів збудників були виділені гепатити А, В, С, Д та Е, які відрізняються тяжкістю клінічної картини та впливом на печінку. Якщо їх не диференціювати, неправильно підібране лікування може призвести до смерті пацієнта.

Характеристика вірусних гепатитів

Науці відомо 11 генотипів цієї патології, але понад 70% випадків захворюваності припадають на гепатит А, частка дітей дошкільного та молодшого віку становить 80%. З ним боротися легше, ніж з рештою різновидів, але і їх небезпека істотно вища. Порівняльна таблиця найпоширеніших вірусних гепатитів:

А (HAV)

(HBV)

(HCV)

Д (HDV)

Е (HEV)

Тяжкість течії

початок хвороби гострий, перебіг переважно легкий, клінічна картина як у грипу

гостре та хронічне;

легкі (безжовтяничні), середні та важкі форми перебігу

переважають безжовтяничні та легкі форми (40-75% пацієнтів не мають симптомів хвороби), схильні до хронізації процесу

тяжкий перебіг, часто з несприятливим результатом

  • гостра форма починається повільно, але за симптоматикою нагадує гепатит А;
  • хвороба важко протікає у вагітних

Ймовірність розвитку ускладнень

низька, фундаментальних ушкоджень печінки не відбувається

  • при хронізації хвороби відбувається порушення обмінних процесів печінки;
  • при коінфекції з гепатитом Д спостерігаються тяжкі ускладнення

висока, у 25% пацієнтів формуються небезпечні для життя патології: цироз, рак печінки

при коінфекції (змішане зараження) висока ймовірність цирозу, печінкової коми або летального результату

висока для нирок та печінки

Фульмінантна течія (злоякісна форма гепатиту, пов'язана з масивним некрозом печінки)

майже не зустрічається, але існує ризик для пацієнтів похилого віку

спостерігається у хворих з хронічною формою, при коінфекції вірусами В та Д (зареєстрована у 52% хворих), при чистому вірусі В ризик злоякісного перебігу – 1%

поодинокі випадки (менше 1%)

спостерігається при коінфекції вірусами В та Д (зареєстрована у 42% хворих)

майже не зустрічається, але можливе виникнення у вагітних в окремих регіонах (ендемічні області з вірусного гепатиту Е) – реєструється із частотою 20–40%

Заразність

від інфікованого до здорового вірус переходить при недотриманні гігієни, контакти з предметами, які потім потрапляють до рота

  • висока, від інфікованої людини до здорового вірусні агенти передаються через кров (включаючи зараження дитини від матері під час пологів) та статевим шляхом зі спермою;
  • при цілісності шкірних та слизових оболонок (через посуд, грудне молоко, поцілунки, рукостискання) хвороба не передається;
  • гепатитом С часто заражаються при переливанні крові

вірусна інфекція передається переважно через воду

Прогноз лікування

  • часто спостерігається повне одужання;
  • летальний кінець – поодинокі випадки
  • гостра форма – одужання у 80% випадків;
  • субклінічний гепатит закінчується хронічною формою, одужання відбувається рідко

через стерту симптоматику патологія з ймовірністю 80-90% стає хронічною

висока ймовірність летального результату (до 20%) при коінфекції, формування хронічного носія вірусу

при своєчасному лікуванні прогноз сприятливий, одужання настає через 2 місяці, але не виключені ускладнення.

Мета діагностики

Лабораторні та інструментальні дослідження призначаються для своєчасного виявлення хвороби та визначення типу збудника, особливо при прихованих формах гепатиту. Чим раніше буде проведена діагностика, тим вище шанси підібрати необхідну терапію та запобігти виникненню важких ускладнень та перехід захворювання на хронічну стадію.

Діагностика вірусних гепатитів - методи та цілі проведення досліджень

Діагностичні методи

Для виявлення патології пацієнту необхідно відвідати інфекціоніста та гастроентеролога, за необхідності він буде перенаправлений до гепатолога. Звернутися до лікаря потрібно після статевого акту з потенційним носієм хвороби, при плануванні вагітності, появі перших симптомів нездужання: слабкість, підвищення температури, втрата апетиту, біль праворуч під ребрами. Діагностика антигенів необхідна під час підготовки до вакцинації. Якщо при загальному огляді лікар виявить збільшення печінки або інші клінічні ознаки гепатиту, буде призначено:

  • аналізи калу, сечі;
  • серологічна діагностика (дослідження складу крові);
  • інструментальне обстеження.

Вибір конкретного методу діагностики здійснює лікар, який проведе оцінку зміни стану печінки, виявить рівень її ураження, конкретні порушення функціонування. Після зіставлення цієї інформації з даними анамнезу та скаргами пацієнта підбирається оптимальний набір методів. Лабораторна діагностика гепатитів для отримання максимально достовірних результатів проводиться двічі і має більшу інформативність, ніж інструментальна.

Діагностика вірусних гепатитів - методи та цілі проведення досліджень

Диференціація за зовнішніми ознаками

Для вірусних гепатитів типів А, В, Д та Е загальні прояви схожі, тому диференціювати їх між собою у процесі первинної діагностики складно. У гепатиту С на початковому етапі (що триває місяцями чи роками) зовнішні ознаки можуть бути повністю відсутніми. Під час огляду лікар звертає увагу на:

  • колір шкіри, склер, слизової оболонки ротової порожнини – стає жовтяничним;
  • свербіння шкірних покривів (на фоні підвищеного білірубіну);
  • висип (можливий при гепатиті В);
  • розміри печінки – вона збільшується (гепатомегалія) або скорочується за злоякісної форми;
  • масу тіла – сильно знижується;
  • судинні зірочки;
  • потемніння сечі разом із знебарвленням калових мас.

Самі зовнішні ознаки хвороби на певний тип вірусного гепатиту вказують рідко. До результатів клінічної діагностики лікар повинен додати скарги пацієнта – нудота, біль у правому підребер'ї, діарея, блювання, підвищення температури, слабкість, нездужання. Додатково враховуються дані анамнезу, які допомагають знайти можливий шлях зараження, співвіднести його з конкретним вірусом.

Діагностика вірусних гепатитів - методи та цілі проведення досліджень

Пошук вірусних антигенів

Один із найспецифічніших тестів для діагностики гепатиту використовується для точного виявлення збудника та оцінки активності вірусного процесу. Пошук антигенів (часток патогенного мікроорганізму) здійснюється задля раннього виявлення хвороби, особливо безсимптомних форм, під час проведення імуноферментного аналізу крові. Додатково проводять перевірку на антитіла чи імуноглобуліни, які імунітет виробляє у відповідь на вірусну інфекцію. Кожен вид вірусного гепатиту має свої маркери:

  • А – Anti-HAV IgM спостерігається ближче до кінця інкубаційного періоду, одночасно з появою перших ознак хвороби та зберігається до півроку. Наявність HAV-інфекції та формування імунітету до неї визначається за Anti-HAV-total.
  • В – на останній стадії інкубаційного періоду з'являється антиген HBsAg, за хронічної форми не виявляється. Антитіла до нього виробляються через 3-12 місяців. На початковій стадії розвитку хвороби спостерігаються антитіла Anti-HBcor IgM, а при розгорнутій клінічній картині – Anti-HBcor IgG, які не зникають згодом та свідчать про перенесену вірусну інфекцію. Визначення Anti-HBsAg необхідне для оцінки імунної відповіді, перебігу хвороби та припущення її результату. Маркер Anti-HBs на тлі відсутності HBsAg говорить про одужання, а якщо його немає і перебіг хвороби тяжкий, лікарі припускають ймовірність загибелі пацієнта. Про заразність хворого говорить маркер HBeAg.
  • С – маркери Anti-HCV виникають через 4–6 місяців, свідчать про гостру/хронічну форму. Якщо вони не виявлені, це говорить про відсутність вірусу С, інкубаційний період. Маркер гострої фази – імуноглобулін IgM, а перенесеної інфекції – IgG.
  • Д – при коінфекції Anti-HEV вище, ніж при суперінфекції (зараження HBsAg-позитивних пацієнтів), що допомагає провести диференціальну діагностику хвороби. У гострій стадії виявляється велика кількість IgM.
  • Е – антигени виявляються в інкубаційному періоді, антитіла Anti-HEV виявляються у продромальному (початковому) та зберігаються на все життя (IgG) або на півроку (IgM).

Діагностика вірусних гепатитів - методи та цілі проведення досліджень

Визначення складу крові

Завдяки загальному та біохімічному аналізам крові лікар може бачити зміни роботи та стану печінки, наявність запального процесу – перший симптом гепатиту.

Значимість мають рівень лейкоцитів (знижується), швидкість осідання еритроцитів (зростає), альбумін (падає), особливо при виявленні гепатиту А. Після загального та біохімічного аналізів визначення складу крові проводять через:

  • Імунологічний аналіз, ІФА – необхідний виявлення антигенів і антитіл, їх якісних і кількісних показників. При хронічному гепатиті спостерігаються лише IgG та/або IgA, при гострому додається IgM. Всі 3 імуноглобуліни присутні при загостренні хронічної форми, а IgG поодиноко говорить про поствакціональний або постінфекційний імунітет.
  • Полімеразну ланцюгову реакцію, ПЛР – обов'язковий та найінформативніший метод діагностики, при якому виявляються частки ДНК або РНК вірусних агентів, навіть якщо їх концентрація мінімальна. За допомогою ПЛР можна встановити момент зараження (якщо діагностовано вірусний гепатит А), стадію хвороби, ефективність лікування, вірусну активність.

Метод ПЛР може призначатися для перевірки даних ІФА, оскільки його достовірність абсолютна, а у ІФА можливі хибнопозитивні або хибнонегативні результати за наявності хронічних запальних захворювань. Винятком є гепатит А, для якого переважно використовують лише імуноферментний (імунологічний) аналіз.

Діагностика вірусних гепатитів - методи та цілі проведення досліджень

Дослідження печінкових ферментів та фракцій білірубіну

При пошкодженні тканин хворого органу внаслідок вірусної активності у кров викидається велика кількість ферментів із гепатоцитів (печінкові клітини). На тлі цього у пацієнта знижується рівень альбуміну та загального білка, підвищуються показники:

  • АЛТ (АлАТ), АСТ (АсАТ) – вище за норму в 20–50 разів, мають коефіцієнт АЛТ/АСТ нижче 0,5 одиниць;
  • лужної фосфатази – говорить про застій жовчі;
  • тимолової проби (підвищення норми спостерігається вже на ранній стадії вірусного гепатиту);
  • ГГТ – підвищується при всіх печінкових захворюваннях, поодиноко на гепатит не вказує.

За допомогою біохімічного аналізу крові лікар виявляє підвищення фракцій вільного та пов'язаного білірубіну: пігменту, який перестає виводитися пошкодженими клітинами печінки з жовчю, тому потрапляє до сечі. На тлі цього пацієнта спостерігається і жовтушність шкіри. У нормі рівень пов'язаного білірубіну становить 0,1-0,3 мг/дл, а вільного – 0,2-0,7 мл/дг. У пацієнтів з вірусною злоякісною формою білірубін зростає різко за 3-5 діб, співвідношення вільного до пов'язаного перевищує 1 одиницю.

Інструментальна діагностика

На додаток до серологічних обстежень пацієнтам з гепатитом призначається ультразвукова діагностика – вона потрібна для оцінки змін, що відбуваються в печінці та сусідніх органах (поява пухлин, каміння), визначення ступеня її збільшення, стану судин. Рідше призначають магнітно-резонансну або комп'ютерну томографію. Додатково за допомогою УЗД виявляється оптимальна точка проколу для пункційної біопсії, яка допомагає вивчити структуру тканин печінки при гепатиті вірусного походження, є високоінформативним методом діагностики.

Діагностика вірусних гепатитів - методи та цілі проведення досліджень

Відео

EuroMD
Додати коментар