Адреногенітальний синдром у дітей – тип успадкування, ознаки, діагностика та терапія

Це захворювання відноситься до групи успадкованих порушень синтезу стероїдних гормонів. Поширеність адреногенітальних розладів залежить від расової та національної належності обстежуваних. Серед європеоїдів частота народження становить 0,007%, тоді як у деяких семітських популяціях цей показник досягає 17-19%.

Характеристика патології

Адреногенітальний синдром (АГС) – спадкова гіперплазія надниркових залоз, яка супроводжується надлишковим синтезом андрогенів.

Захворювання вражає як жінок, і чоловіків, але здебільшого страждає від нього прекрасну стать. У 90% пацієнток з адреногенітальними відхиленнями виявляється мутація гена, відповідального за вироблення ферменту 21-гідроксилази та кортикостероїдів.

Гормональний дисбаланс виникає ще під час внутрішньоутробного розвитку плода та виявляється з моменту народження. Внаслідок недостатнього синтезу кортизолу у хворих зростає концентрація андрогенів. Основним клінічним проявом адреногенітальних розладів є вірилізація статевих органів. У новонароджених дівчаток виявляються ознаки жіночого псевдогермафродитизму.

При класичних (вроджених) формах ферментопатії прогноз залежить від своєчасності постановки діагнозу та якості замісної терапії. Довго зберігається гіперандрогенія підвищує ризик розвитку косметичних дефектів, що порушує психосоціальну адаптацію. У разі адекватного лікування жінок з класичними формами адреногенітальних відхилень можливий настання вагітності.

Адреногенітальний синдром у дітей - тип успадкування, ознаки, діагностика та терапія

Механізм розвитку

Генетичний дефект передається за аутосомно-рецесивним типом. Синдром головним чином виникає внаслідок недостатнього вироблення 21-гідроксилази.

В інших випадках дефект ДНК призводить до порушення виробництва інших ферментів, що беруть участь у стероїдогенезі – 3-β-гідроксистероїддегідрогенази, 22-десмолази, синтетази альдостерону та ін. Важливо розуміти, причини відхилень носять суто спадковий характер. Чинниками ризику синдрому прийнято вважати:

  • підвищений рівень іонізуючого випромінювання;
  • прийом сильнодіючих препаратів;
  • гостре чи хронічне радіаційне отруєння;
  • інтеркурентні патології;
  • тривале використання гормональних контрацептивів;
  • хірургічне втручання;
  • дисфункція щитовидної залози;
  • аборти;
  • патології нирок;
  • пухлинний процес;
  • травми;
  • стреси.

В основі механізму розвитку класичного (вродженого) варіанта адреногенітальних порушень лежить принцип зворотного зв'язку, початковою ланкою якого є нестача стероїдів. Неспроможність процесу гідроксилювання супроводжується неповним перетворенням прогестерону, а також 17-гідроксипрогестерону в дезоксикортикостерон і 11-дезоксикортизол. Внаслідок цього рівень кортизолу знижується. При цьому посилюється вироблення адренокортикотропного гормону (АКТГ), який, власне, викликає компенсаторну гіперплазію кори надниркових залоз.

Ризик успадкування патології

Імовірність народження дитини з адреногенітальним розладом при носійстві патологічного гена у обох батьків становить 25%, а у шлюбі носія та хворого – 75%. За ситуації, коли один партнер має повноцінне ДНК, клінічні прояви синдрому в дітей віком не виявляються. Вкрай рідко адреногенітальні порушення успадковуються спорадично. Раптова поява ознак синдрому, як правило, зумовлена порушеннями у процесі формування жіночих та чоловічих репродуктивних клітин.

Адреногенітальний синдром у дітей - тип успадкування, ознаки, діагностика та терапія

Особливості симптоматики

Систематизація різних форм адреногенітальних розладів ґрунтується на особливостях клінічної картини, вираженості генетичного дефекту та часу появи перших ознак.

Солярна форма – найважчий варіант перебігу АГС, який проявляється в перші роки життя дитини грубими вадами розвитку статевих органів у дівчаток та їх збільшенням у хлопчиків. Діти з адреногенітальними розладами часто зригують, мочаються. Солярний синдром призводить до незворотних метаболічних порушень, зневоднення.

При класичних формах розлади ступінь вірилізації відрізняється: від гірсутизму до яскравого гетеросексуалізму. Перші симптоми відхилень у немовлят жіночої статі виявляються відразу після народження. Вірильна форма у хлопчиків проявляється пізніше. Примітно, що з народженні їх статеві органи правильно сформовані. Клінічно синдром проявляється у 3-4 роки. У міру дорослішання у хлопчиків з гіперплазією надниркових залоз прогресує репродуктивна дисфункція.

Сприятливою щодо течії вважаються некласичні форми адреногенітальних відхилень. Ознаки прихованого синдрому виявляються під час статевого дозрівання. У цьому геніталії хворих мають цілком нормальну будову, розлад виявляється випадково під час обстеження щодо безпліддя чи порушення менструального циклу. Залежно від дефекту ферментних систем виділяють такі види адреногенітального синдрому:

Дефектний фермент

клінічна картина

20, 22-десмолаза

Порушується секреція стероїдів з холестерину в активні стероїди, що призводить до сольтеряючого синдрому, глюкокортикоїдної недостатності та летального результату.

3-ол-дегідрогеназу

Приводить до порушення вироблення кортизолу та альдостерону, на тлі чого розвивається синдром втрати солі. За рахунок часткового вироблення дегідроепіандростерону вірилізація у дівчаток має слабкий характер.

17-гідроксилаза

Виявляється дефіцитом естрогену, андрогенів, кортизолу. Провокує статеве недорозвинення, гіпертонію, гіпокаліємічний алкалоз.

11-гідроксилаза

Викликає суттєвий надлишок 1-дезоксикортикостерону. У цьому варіанті синдрому ознаки вірилізації менш виражені. Зазначається високий тиск, затримка хлоридів, натрію.

18-оксидаза

Приводить до нестачі альдостерону. Клінічно адреногенітальний розлад проявляється сольтеряючим синдромом. Приводить до смерті раннього дитинства.

21-гідроксилаза

Тяжкість клініки синдрому обумовлена ступенем блокування ферментних систем. При повному порушенні процесів гідроксилювання настає смерть. Часткове блокування викликає гіперпродукцію 17-гідроксипрогестерону, прегнантріолу, стероїдів з андрогенними властивостями, що спричиняє вірилізацію та порушення водно-сольового балансу.

Як виявити адреногенітальний синдром у дітей

Діагностика розладу ґрунтується на фенотипних, анамнестичних даних. Під час загального огляду оцінюють рівень оволосіння, стан статевих органів. Пізня чи неправильна діагностика вроджених форм адреногенітальних розладів може призвести до загибелі дитини на перші дні життя. Проведення неонатального скринінгу дозволяє своєчасно призначити адекватну замісну терапію гормонами, правильно визначити статеву приналежність немовляти із синдромом.

Патогенетичним маркером розладу служить визначення 17-гідроксипрогестерону у зразку крові, взятої на карту Гатрі. Діагностичне значення мають значення, що перевищують 400нг/100мл. Пренатальний скринінг адреногенітального синдрому проводиться шляхом визначення вмісту 17-гідроксипрогестерону в амніотичній рідині. Можливість застосування молекулярно-генетичного аналізу обмежена через те, що існує більше 10 мутацій, що викликають блокування синтезу 21-гідроксилази. З інструментальних методів діагностики застосовуються:

  • рентгенографія променево-зап'ясткових суглобів – визначає наявні деформації та встановлює так званий «кістковий» вік хворих з адреногенітальними розладами;
  • УЗД органів малого тазу – виявляє патології матки, яєчників;
  • томографічні дослідження надниркових залоз – застосовуються з метою виявлення пухлинних процесів.

Адреногенітальний синдром у дітей - тип успадкування, ознаки, діагностика та терапія

Методи лікування

Замісна гормональна терапія – основний спосіб корекції успадкованої дисфункції надниркових залоз. При ситуації, якщо у хворої із прихованою формою адреногенітального синдрому немає репродуктивних планів, менструації ритмічні, а шкірні прояви мають мінімальний характер, кортикостероїди не застосовують. В інших випадках вибір тактики лікування залежить від форми розладу, скарг пацієнтки. Як правило, глюкокортикостероїди доповнюються іншими лікарськими препаратами та хірургічними методами, підібраними відповідно до конкретної терапевтичної мети.

Відновлення функції дітонародження

За наявності репродуктивних планів жінці призначається гормональна терапія. Прийом глюкокортикостероїдів здійснюється суворо під лікарським контролем. Гормональне лікування триває до повного відновлення менструального циклу та настання вагітності. Іноді додатково призначаються стимулятори овуляції. Щоб уникнути викидня прийом кортикостероїдів ведеться до 13 тижня гестаційного терміну. У першому триместрі жінкам з адреногенітальними відхиленнями рекомендовано естрогени. У другому та третьому – аналоги прогестерону без андрогенного ефекту.

Корекція вірилізації

Якщо пацієнтка не планує дітонародження, але при цьому хоче позбутися гірсутизму, вугрів, нормалізувати менструальний цикл, доцільно застосовувати препарати з антиандрогенною дією, оральні контрацептиви з гестагенами останнього покоління. Терапевтичний ефект досягається через 3-6 місяців з початку лікування синдрому. Після закінчення курсу симптоми адреногенітального розладу повертаються.

Лікування хибного гермафродитизму

Пацієнткам із такими проявами синдрому призначається гормонотерапія. Потім проводиться хірургічна корекція форми статевих органів – розтин урогенітального синусу (інтроітопластика), клітеротомія. При сольтеряющем адреногенітальному синдромі крім глюкокортикостероїдів під контролем активності реніну застосовуються мінералокортикоїди зі збільшенням дозувань у разі виникнення інтеркурентних захворювань.

Відео

EuroMD
Додати коментар