Хронічний гепатит B: як розпізнати, лікувати та уникнути цирозу

Близько 300 мільйонів людей у світі живуть із хронічним гепатитом B, і щороку майже мільйон помирає від його наслідків. Найпідступніше те, що інфекція часто роками не викликає помітних скарг, а в цей час у печінці вже запускається незворотний процес заміщення здорових клітин рубцевою тканиною. Саме тому хронічний вірусний гепатит B залишається однією з головних причин цирозу та раку печінки у світі.

Що таке вірус гепатиту B і як він передається

Збудник — невеликий ДНК-вірус, який у медичних джерелах позначають як HBV. Його зовнішня оболонка містить поверхневий антиген HBsAg, а внутрішнє ядро — серцевинний антиген HBcAg. Саме в ядрі знаходиться генетичний матеріал вірусу та ферменти, потрібні для розмноження.

Вірус надзвичайно стійкий у зовнішньому середовищі. При кімнатній температурі він зберігає здатність до зараження до трьох місяців, витримує заморожування протягом 15 років, а кип’ятіння вбиває його лише через годину. Хлорвмісні дезінфектанти діють близько двох годин, формалін — до семи діб, тоді як спирт концентрацією понад 80% знищує вірус за дві хвилини.

Передача відбувається кількома шляхами:

• через кров — під час переливання неперевіреної крові, використання нестерильних шприців, голок, інструментів для татуювань чи манікюру;
• статевим шляхом — незахищені контакти з інфікованим партнером;
• вертикальним шляхом — від матері до дитини під час пологів;
• побутовим — через спільні предмети гігієни, на яких можуть залишатися мікрочастки крові (бритви, зубні щітки).

Інкубаційний період триває від двох до восьми тижнів, тому людина може поширювати вірус, ще не знаючи про свій статус.

Чому гострий гепатит B переходить у хронічну форму

При первинному зараженні розвивається гострий гепатит B. Якщо лікування розпочато вчасно, 90–95% дорослих пацієнтів повністю одужують. У решти хвороба набуває хронічного перебігу. Основними причинами хронізації є:

• недостатня імунна відповідь — організм не виробляє достатньо антитіл для знищення вірусу;
• зловживання алкоголем, яке послаблює захисні властивості печінки;
• вживання наркотичних речовин;
• неправильне або запізніле лікування гострої стадії.

Що відбувається в печінці під час хронічної інфекції

Після гострої фази вірус фіксується на поверхні гепатоцитів — основних клітин печінки — і проникає всередину. Там він активно розмножується, використовуючи ресурси клітини. Поступово гепатоцити руйнуються, а швидкість їх відновлення виявляється значно нижчою за швидкість ураження.

На місці загиблих клітин утворюється сполучна тканина — запускається фіброз. Якщо процес не зупинити, фіброз прогресує до цирозу, коли структура печінки незворотно змінюється, а її функції порушуються. На цьому тлі різко зростає ризик гепатоцелюлярної карциноми — первинного раку печінки.

Які бувають види хронічного гепатиту B

За вірусологічними характеристиками виділяють три основні варіанти перебігу:

Основні синдроми хронічного гепатиту B

Клінічна картина залежить від того, який синдром переважає. У різні періоди хвороби можуть домінувати різні прояви:

• Астено-вегетативний синдром: постійна слабкість, швидка стомлюваність, яка не минає після відпочинку, пітливість, дратівливість, порушення сну.
• Синдром печінково-клітинної недостатності: пожовтіння шкіри та слизових оболонок, свербіж, сухість шкіри, поява ксантом і ксантелазм — жовтуватих бляшок на повіках та інших ділянках.
• Синдром портальної гіпертензії: збільшення селезінки, розширення вен стравоходу та прямої кишки, нестійкість випорожнень, скупчення рідини в черевній порожнині (асцит).
• Синдром гіперспленізму: надмірне руйнування клітин крові в селезінці, що призводить до анемії, зниження тромбоцитів і лейкоцитів.
• Печінкова енцефалопатія: порушення свідомості, зміни поведінки, тремор рук, спричинені накопиченням токсинів, які печінка не може знешкодити.

Які ускладнення можуть виникнути

На тлі хронічного запалення часто приєднуються вторинні інфекції жовчних шляхів — холангіти, холецистити. До найнебезпечніших ускладнень належать:

• асцит — накопичення рідини в черевній порожнині, що свідчить про далеко зайшов цироз;
• кровотечі з варикозно розширених вен стравоходу — стан, що загрожує життю;
• гепатоцелюлярна карцинома — злоякісна пухлина печінки, ризик якої при хронічному гепатиті B підвищений у десятки разів.

Коли слід запідозрити хронічний гепатит B: основні симптоми

Багато пацієнтів не відчувають жодних змін, особливо на ранніх стадіях. Коли ж симптоми з’являються, вони часто неспецифічні:

• періодичний дискомфорт або тупий біль у правому підребер’ї;
• збільшення печінки та селезінки, яке лікар виявляє при пальпації;
• пожовтіння шкіри й склер;
• свербіння шкіри, особливо ввечері;
• почервоніння долонь (пальмарна еритема);
• спотворення смаку, зниження апетиту;
• підвищена стомлюваність, яка не відповідає фізичному навантаженню.

Яскравість проявів прямо залежить від активності розмноження вірусу: чим вища реплікація, тим помітніші симптоми.

Як підтверджують діагноз

Діагноз хронічного гепатиту B встановлюють, якщо поверхневий антиген HBsAg визначається в крові понад шість місяців. Додатковими критеріями є:

• ДНК вірусу в концентрації більше 10 000 копій на 1 мл;
• періодичне підвищення рівня трансаміназ АЛТ і АСТ;
• характерні зміни в біоптаті печінки.

Для повної картини призначають такі дослідження:

• серологічні тести на HBsAg, HBeAg, антитіла до них;
• визначення вірусного навантаження методом ПЛР;
• біохімічний аналіз крові з оцінкою білірубіну, АЛТ, АСТ, лужної фосфатази;
• загальний аналіз крові та сечі;
• УЗД органів черевної порожнини для оцінки розмірів і структури печінки;
• біопсія печінки з гістологічним дослідженням — найточніший метод визначення ступеня фіброзу та активності запалення.

Сучасні підходи до лікування хронічного гепатиту B

Тактику обирає гепатолог, часто спільно з інфекціоністом або гастроентерологом. Вона залежить від стадії захворювання, активності вірусу та переважаючого синдрому.

Противірусна терапія

Це основа лікування, спрямована на пригнічення розмноження вірусу. Застосовують дві групи препаратів:

• Пегільовані інтерферони — курс триває близько 48 тижнів. Вони стимулюють власну імунну відповідь організму.
• Аналоги нуклеотидів (Ламівудін, Тенофовір, Ентекавір, Телбівудін) — часто призначають на невизначений термін, іноді довічно. Вони безпосередньо блокують ферменти, необхідні для реплікації вірусу.

Вибір конкретного препарату залежить від типу вірусу, наявності мутацій, стану печінки та супутніх захворювань.

Базисна підтримуюча терапія

Окрім противірусних засобів, застосовують ліки для полегшення симптомів і підтримки функцій печінки:

• глюкокортикоїди — для корекції імунної відповіді перед початком противірусної терапії;
• діуретики — при набряках і асциті для виведення зайвої рідини;
• кровоспинні препарати — при геморагічному синдромі та ризику кровотеч;
• дезінтоксикаційні розчини — для виведення токсинів через нирки;
• спазмолітики — при вираженому больовому синдромі.

Тактика при неактивному носійстві

У стадії ремісії, коли вірусне навантаження низьке, а трансамінази в нормі, противірусне лікування не призначають. Пацієнт залишається під регулярним спостереженням гепатолога, щоб негайно розпочати терапію при перших ознаках реактивації вірусу.

Чи можна застосовувати народні засоби

Народні методи можуть використовуватися лише як доповнення до основного лікування і тільки після схвалення лікаря. Вони не здатні зупинити розмноження вірусу. Серед рецептів, які іноді рекомендують для підтримки печінки при легкому перебігу:

• Суміш підігрітого меду з яблучним соком у рівних пропорціях — приймають щодня перед сном.
• Настій муміє: 0,5 г муміє на 0,5 л окропу, настояти 30 хвилин, приймати по столовій ложці за півгодини до їди. Курс — 24 дні.
• Відвар кореня оману: 2 чайні ложки подрібненого кореня залити 200 мл окропу, настояти не менше 8 годин, процідити. Пити по чверті склянки до 4 разів на день.

Важливо пам’ятати: жоден народний засіб не замінює противірусну терапію, а самолікування може прискорити розвиток ускладнень.