Поліартрит – це захворювання, при якому одночасно відбувається поразка кількох суглобів. Запалюватись можуть як великі, так і дрібні зчленування кистей або стоп. Захворювання може бути самостійною патологією або виникати в рамках складних синдромів, наприклад, при системному червоному вовчаку (ВКВ). Залежно від ситуації лікування проводиться консервативним або хірургічним шляхом.
Загальна інформація
Для встановлення діагнозу поліартрит у патологічний процес має бути залучено не менше чотирьох суглобів. Вони можуть запалюватись як одночасно, так і по черзі. Поширеність захворювання серед тих чи інших категорій пацієнтів залежить від форми захворювання. Наприклад, ревматичний поліартрит частіше виникає у жінок віком 30-35 років, а реактивна форма (хвороба Рейтера), навпаки, переважно зустрічається у чоловіків.
Види поліартриту
Існує кілька варіантів класифікації поліартриту. Залежно від перебігу захворювання може бути:
- гострим: триває менше 3 місяців;
- підгострий: триває від 3 до 6 місяців;
- затяжним: триває 6-9 місяців;
- хронічним: симптоми зберігаються понад 9 місяців.
Важливе значення має розподіл поліартриту на види залежно причини виникнення. Вони можуть бути інфекційними та неінфекційними, самостійними або пов’язаними з іншими захворюваннями. Особняком стоять поразки травматичного характеру. Серед самостійних форм поліартритів найчастіше зустрічаються такі різновиди:
- ревматоїдний;
- псоріатичний;
- анкілозуючий спондилоартрит (хвороба Бехтерєва);
- ревматичний (розвивається на тлі ураження бета-гемолітичним стрептококом);
- хвороба Рейтера;
- реактивний (інфекційно-алергічний);
- гонорейний;
- туберкульозний;
- вірусний тощо.
До поліартритів, асоційованих з іншими захворюваннями, відносять:
- ураження суглобів при алергічних захворюваннях (на відміну інфекційно-алергічного, виникає при дії неінфекційних алергенів);
- поліартрит на тлі системних патологій сполучної тканини (васкуліти, ВКВ тощо);
- ураження суглобів на фоні порушень обміну речовин (подагра тощо);
- інші вторинні форми поліартриту (обумовлені пухлинами, патологіями крові, захворюваннями легень тощо).
Причини
Існує велика кількість причин, які можуть спровокувати розвиток поліартриту. Їх можна поділити на кілька груп:
- аутоімунні ураження: формування організмом антитіл до тканин суглоба; саме цей механізм є основою розвитку ревматоїдного поліартриту;
- псоріаз;
- системне ураження сполучної тканини (ВКВ, васкуліти тощо);
- інфекції: ураження бета-гемолітичним стрептококом, бруцельоз, сифіліс, туберкульоз, хламідіоз тощо;
- алергічні реакції: організм може реагувати як на інфекцію, так і на неінфекційні агенти (пил, шерсть свійських тварин, харчові продукти тощо);
- метаболічні порушення, на тлі яких відбувається відкладення нерозчинних солей у порожнині суглоба;
- гострі травми та хронічні мікроушкодження (наприклад, у пацієнтів з великою масою тіла).
Симптоми
Ознаки поліартриту вкладаються у класичний набір, характерний запального ураження суглобів, тобто. артриту. Насамперед пацієнт скаржиться на болі в ураженому зчленуванні. На ранніх стадіях розвитку поліартриту вони пов’язані переважно з навантаженням на суглоб, а в міру прогресування захворювання стають постійними.
Болі супроводжуються поступовим обмеженням рухливості. Воно найбільш помітне в ранкові години, коли суглоб тривалий час перебуває у нерухомості. Чим сильніша поразка, тим менша амплітуда рухів. Цей процес пов’язаний із руйнуванням хрящової тканини та появою специфічних кісткових розростань (остеофітів). У фазу активного запалення обмеження пов’язані з болем. Згодом цей стан призводить до атрофії мускулатури, яка ще більше посилює проблему.
Запальний процес призводить до деформації суглоба. При гострому запаленні вона пов’язана з набряклістю тканин та надмірною кількістю рідини у суглобовій сумці. Збільшення розміру супроводжується почервонінням шкіри в області ураження, а також локальним підвищенням температури. Після стихання процесу розміри та форма зчленування повертаються до норми. При тривалому поточному поліартриті деформація набуває постійного характеру. Вона пов’язана з рубцевими змінами тканин та розростанням остеофітів.
Інші ознаки залежить від супутніх патологічних процесів. Так, у пацієнтів з псоріазом з’являються специфічні бляшки на шкірі, при системному червоному вовчаку на обличчі виникає характерна зона почервоніння у формі метелика тощо.
Діагностика
Діагностика поліартриту має кілька цілей. Лікарю необхідно визначити сам факт наявності захворювання, виявити його причину та оцінити ступінь ураження суглобів. Обстеження починається з докладної розмови з пацієнтом, що дозволяє оцінити основні скарги, терміни їх виникнення, виявити супутні симптоми. Важливе значення має анамнез: перелік перенесених гострих захворювань та травм, наявність хронічних патологій, спадкові фактори.
На наступному етапі проводиться об’єктивний огляд, під час якого оцінюється амплітуда рухів у зчленуванні, виявляються деформації, ознаки гострого запалення тощо. Для уточнення діагнозу пацієнта направляють на інструментальну та лабораторну діагностику. Список обстежень залежить від попереднього діагнозу. Він може включати:
- лабораторні аналізи: загальний аналіз крові та сечі, тести на інфекції (сифіліс тощо), дослідження рівня сечової кислоти, ревматоїдного фактора, С-реактивного білка, АСТ, АЛТ та інших біохімічних показників;
- рентгенографія суглобів у різних проекціях;
- УЗД зчленувань;
- сцинтиграфія;
- КТ чи МРТ, зокрема з контрастуванням;
- пункція суглоба з біопсією синовіальної оболонки та/або парканом на аналіз вмісту суглобової сумки.
Додатково можуть призначатися ЕКГ, УЗД черевної порожнини та інших органів, консультації вузьких спеціалістів (інфекціоніста, венеролога, фтизіатра, алерголога тощо).
Лікування поліартриту
Вибір методу лікування поліартриту залежить від його причин, стадії, вираженості основних симптомів, а також індивідуальних особливостей організму пацієнта. У більшості випадків пацієнту призначається довічна медикаментозна терапія, спрямована на уповільнення та зупинку патологічних процесів у суглобах. Це можуть бути нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), гормональні препарати (глюкокортикоїди), а також препарати для стимуляції місцевого імунітету.
По можливості призначаються кошти, що впливають причину захворювання. В одних випадках ефективними виявляються цитостатичні препарати, в інших – антибактеріальні чи противірусні засоби, по-третє – ліки, що стабілізують обмін речовин. За потреби пацієнту може бути призначений плазмаферез.
Крім медикаментозної терапії, пацієнту призначають фізіопроцедури (фонофорез, електрофорез, магнітотерапія, лазерне лікування тощо), масаж, ЛФК. Поза загостренням гарний ефект має санаторно-курортне лікування.
Якщо консервативна терапія виявилася неефективною, пацієнт прямує на хірургічне лікування. На перший план ефективності виходить ендопротезування суглобів. При цьому уражене зчленування видаляється і замінюється протезом зі штучних матеріалів. Конструкція дозволяє повністю відновити рухливість та функцію кінцівки, а також позбавити пацієнта від болю. Менш затребуваними втручаннями є:
- артродез (штучне знерухомлення суглоба для зменшення болю);
- артропластика (заміщення уражених ділянок трансплантатами зі здорових тканин або штучними матеріалами);
- корекція суглобових поверхонь (пересадка уражених частин хряща до зон з меншим навантаженням);
- синовектомія, тендосиновектомія (висічення уражених ділянок синовіальної оболонки та/або сухожилля).
Вибір конкретного втручання залежить від стану пацієнта, розміру та локалізації ураженого суглоба, причини ураження та інших факторів.
Профілактика поліартриту
Профілактика поліартриту – це комплекс заходів, вкладених у підтримку здоров’я суглобів. Пацієнту необхідно:
- уникати позамежних навантажень на суглоби;
- тримати під контролем масу тіла;
- правильно харчуватися;
- уникати випадкових статевих зв’язків;
- своєчасно діагностувати та лікувати інфекції, травми та інші стани, які можуть призвести до розвитку поліартриту.
При деяких захворюваннях, наприклад при подагрі, на перший план виходить корекція харчування. Важливо, щоб у раціоні було якнайменше продуктів, багатих пуриновими основами (субпродукти, гриби, бобові, какао тощо.), оскільки вони викликають відкладення кристалів сечової кислоти в суглобах.
Ускладнення та наслідки
За відсутності адекватного лікування, поліартрит може призвести до інвалідизації пацієнта на тлі повного руйнування суглоба. Також ускладненням захворювання можуть стати вивихи та підвивихи кісток, внутрішньосуглобові переломи, здавлення кровоносних судин або нервових закінчень (тунельні синдроми). Усі ці зміни значно знижують якість життя пацієнта.
Прогноз
Цілком вилікувати поліартрит неможливо, оскільки зміни у суглобі є незворотними. При дотриманні всіх рекомендацій лікаря прогрес захворювання сповільнюється або навіть зупиняється. Пацієнт досягає стійкої ремісії. Це не скасовує потреби постійно приймати препарати, а також регулярно проходити обстеження для контролю ефективності лікування.
