Різкий біль у животі, що поступово посилюється і не зникає після відпочинку, — одна з найтривожніших ситуацій, з якою стикаються і дорослі, і батьки маленьких дітей. Коли підозра падає на апендицит, зволікання може призвести до розриву червоподібного відростка та розвитку перитоніту — загрозливого для життя ускладнення. Водночас паніка та невмілі спроби самодіагностики теж небезпечні. Розглянемо, як влаштований запальний процес, які ознаки допоможуть запідозрити апендицит удома, і що робити далі.
Чому виникає апендицит: що відбувається всередині
Запалення червоподібного відростка починається з підвищення тиску всередині апендикса. Це порушує відтік венозної крові. Більш ніж у половині випадків — за різними даними, від 50 до 70% — просвіт апендикса перекривається невеликим каловим або жовчним каменем, рідше — пухлиною чи гельмінтами. Застій вмісту та ішемічне пошкодження стінки запускають каскад запальних реакцій: стінка відростка просочується нейтрофілами, запалення поширюється на навколишні м’які тканини черевної порожнини. Якщо процес не зупинити, набряк, порушення кровообігу та бактеріальна інвазія призводять до некрозу і прориву.
Перші ознаки, які можна помітити вдома
Точний діагноз встановлює лише лікар у стаціонарі, однак є непрямі сигнали, які повинні насторожити. До них належать підвищення температури, блювота, що не приносить полегшення, та повна відсутність апетиту. Але центральне місце займає больовий синдром.
Як змінюється біль при апендициті
Протягом перших двох-трьох годин біль зазвичай ниючий, розлитий, періодичний. Людина не може точно показати, де болить. Потім характер болю змінюється: він стає постійним, розпираючим, пекучим або колючим, а його інтенсивність поступово наростає. Важливе застереження: якщо тканини апендикса починають відмирати, больові відчуття можуть тимчасово слабшати через загибель нервових закінчень. Це оманливе полегшення — надзвичайно небезпечний момент, оскільки невдовзі може статися прорив гною в черевну порожнину. Крім того, біль здатен зміщуватися: у надлобкову ділянку, у праве або навіть ліве підребер’я залежно від розташування відростка.
Як самостійно перевірити підозру на апендицит
Ще раз наголосимо: ці прийоми не замінюють лікарського огляду, а лише допомагають зорієнтуватися до приїзду швидкої.
- Ляжте на рівну тверду поверхню на спину.
- Знайдіть нижнє ребро праворуч. Кінчиками пальців обережно постукайте трохи нижче реберної дуги. Поява болю може свідчити про запалення апендикса.
- Закрийте очі, зосередьтеся і спробуйте визначити найболючішу точку. Двома пальцями плавно натисніть на цю зону, а потім різко відпустіть. Якщо в момент відпускання виникає різкий біль, це класична ознака гострого апендициту.
Не можна сильно тиснути на живіт або намагатися «промацати» апендикс — існує ризик пошкодити запалений відросток і спровокувати поширення інфекції.
Що бачить лікар під час огляду
Під час огляду пацієнта з підозрою на гострий апендицит лікар насамперед звертає увагу на поведінку. Людина часто намагається зайняти вимушене положення — лягти на бік і підтягнути коліна до живота, щоб зменшити біль. Посилення болю при різкому напруженні черевних м’язів — під час сміху, кашлю або спроби глибоко вдихнути — також є характерною ознакою. Нижні відділи живота можуть відставати в акті дихання.
Пальпацію живота проводять дуже обережно, оскільки грубий тиск здатний спровокувати розрив апендикса та розвиток розлитого перитоніту. Серед перевірених клінічних симптомів виділяють два:
- Симптом Ровсінга: посилення болю в правій здухвинній ділянці після поштовхоподібного натискання на ліву половину живота.
- Симптом Щоткіна — Блюмберга: різке посилення болю в момент швидкого відібрання руки від черевної стінки після глибокого натискання.
У дорослих жінок діагностика обов’язково включає гінекологічний огляд, щоб виключити позаматкову вагітність, розрив яєчника або іншу гостру гінекологічну патологію, яка може імітувати апендицит.
Лабораторна та інструментальна діагностика
Апендицит необхідно диференціювати від багатьох інших станів: виразкової хвороби, гастриту, інфаркту міокарда, ішемії, апоплексії яєчника тощо. Для цього використовують комплекс лабораторних та інструментальних методів.
| Метод діагностики | Діагностичні критерії |
|---|---|
| Загальний аналіз крові | Збільшення кількості лейкоцитів (лейкоцитоз). |
| Загальний аналіз сечі | Наявність у сечі еритроцитів (еритроцитурія). |
| Ультразвукове дослідження (УЗД) | Потовщення, зміна форми, збільшення червоподібного відростка; наявність вільної рідини в черевній порожнині. |
| Оглядова рентгенографія черевної порожнини | Виявлення калового каменя, що закупорює просвіт апендикса. |
Якщо діагноз залишається сумнівним або є ознаки ускладнень, призначають додаткові дослідження: електрокардіографію (щоб виключити серцеву патологію), рентгенографію з контрастною речовиною, біохімічні проби, комп’ютерну або магніторезонансну томографію (КТ, МРТ). У складних випадках може бути виконана діагностична лапароскопія — огляд черевної порожнини через невеликі проколи, що дозволяє безпосередньо побачити стан апендикса і за необхідності одразу перейти до лікувальної операції.
Особливості діагностики у вагітних
У вагітних жінок діагностика апендициту в цілому не відрізняється від стандартної, але має свої нюанси. Клінічна картина може бути стертою, симптоми з’являються пізніше або слабше виражені. На останніх тижнях вагітності, особливо при нестандартному розташуванні апендикса, ультразвукове дослідження іноді виявляється недостатньо інформативним. Рентгенографію в першому та другому триместрах, як правило, не проводять, щоб уникнути опромінення плода. У таких випадках рішення часто приймають на підставі клінічних даних і результатів УЗД, а за необхідності — лапароскопії.
Як запідозрити апендицит у маленької дитини
Діагностика апендициту в дітей молодшого віку, особливо до двох-трьох років, ускладнена відсутністю прямого вербального контакту. Малюк не може пояснити, що і де в нього болить. Тому батькам слід звертати увагу на зміни в поведінці: дитина відмовляється від грудей або пляшечки, стає надмірно примхливою, не спить, турбується, приймає неприродні пози — підтискає ніжки до живота, майже не рухається або, навпаки, не може знайти зручного положення. Симптоми легко сплутати з ознаками ГРВІ або харчового отруєння: підвищення температури, блювання, млявість. Якщо дитина не дає доторкнутися до живота, плаче при спробі змінити положення або під час постукування по правій половині живота, це привід негайно викликати лікаря.
Коли зволікання неприпустиме
Гострий апендицит — це стан, який не терпить вичікувальної тактики. Якщо біль у животі наростає, супроводжується нудотою, блювотою, підвищенням температури та не знімається звичними засобами, не варто приймати знеболювальні або прикладати грілку — це може змастити клінічну картину або прискорити розрив відростка. Єдине правильне рішення — якнайшвидше звернутися по медичну допомогу. Своєчасна діагностика та оперативне лікування дозволяють уникнути небезпечних ускладнень і зберегти життя.
